Наші послуги:

Реєстрація ПП

Приватне підприємство - підприємство, що діє на основі приватної власності одного або декількох фізичних або юридичних осіб. Засновник приватного підприємства одночасно може бути його директором. ознайомитись детальніше...

Реєстрація ТОВ

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це юридична особа, засновниками якого можуть бути фізичні і юридичні особи. Засновник ТОВ одночасно може бути і його директором. ознайомитись детальніше...



Золотий прибуток

Ви можете скористатися стандартною радою від Майкрософта, відкинутися на спинку крісла, вперить очі в монітор і приступитися до вивчення чергової, самої загальнодоступної ідеї для домашнього бізнесу. І хоча вона не моя особиста, думаю, що не варто залишати неї без уваги й вуж тим більше без коментарів. ))) Трапилося так, що торік на наші краї напав гепатит, іменований у народі жовтяницею. Який саме тип, А, Б або Х, не знаю. Знаю, що наш водоканал воду не хлорує вже кілька років. І ця напасть трапляється регулярно. І взимку, і влітку. І от, торік мій сусід повернувся з відрядження, а будинок на замку з попередженням про необхідність дезінфекції. Його жинку й киндера поклали в інфекційне відділення в лікарню. Занедужав ребенок, а мати до купи ізолювали, на всякий пожежний. Саме собою, через певний час і вона пожовкла. Чи то від свого ребенка, чи те від навколишніх. Сусід жив у мене, поки його хату хлоркою не обробили. Через пару-трійку днів приходить він до мене й говорить, що йому потрібні воші. В, млинець!!! А де їх взяти? Я останній раз їх бачив років 25 тому назад, коли мене, як комсомольця, відправили до чабанів на допомогу в овець окіт приймати. Тоді цього добра було навалом. Але я цю радість по приїзду додому авіагасом і дустом швидко вивів, одяг довелося спалити. Але це було тоді... Під керівництвом КПРС у нас було всі, і навіть воші. А нині ні КПРС, ні чабанів, ні баранів, не вший; тільки спекули на базарі. Баранів давно вже порізали, шкіри по 1 баксе здали китайцям, а чабани в Астане й в Алмате трудяться на будівництвах богоугодних, адміністративних і розважальних закладів. Наймитують за гроші в турецьких компаніях. Через відсутність перших двох пунктів відсутні й воші. Але мій сусід не сумував, сказав, що треба з'їздити на колишню радгоспну ферму, там начебто є в кого взяти. Треба тільки поїхати. А їхати туди 270 км по залишкам радянського асфальту, або по степовим кочугурам 60 км. Вибрали другий варіант. Зняли із сусідського забору 4 аркуші аеродромного заліза, на випадок щоб не буксувати, прив'язали на дах Уазика й поскакали. Години через два приїхали. Спочатку здалися вовкодави, потім і люди. Мій сусід швиденько рознюхав, у який забір варто стукати. Хвилин через п'ять ми вже знайшли продавця. З будинку вийшла не те щоб зовсім апайка, але вже й не кизимка. Загалом, дама забальзаківського віку, хоча її ще дуже навіть можна по гриби, по ягоди возити. Сусід мій щось їй сказав, вона пішла в будинок. Я виліз із машини, закурив і підійшов ближче. І отут знову здалася продавщиця. Мати, ти моя жінка... Здалеку-Те начебто була майже модель, а з пари метрів - натюрморт із фільму жахів. Навколо очей всі аж сіре від гнид і дрібних вошей. І волосся приблизно такі-же, аж сивиною віддають. Я ледве свій недокурок не проковтнув. А вуж коли вітерцем з ейной сторони потягнуло... У мене аж дихальний рефлекс відключився. Сусідові пофигу, у нього поліпи в носі з дитинства й заходів він не чує. Коротше, я став потихеньку відступати до машини. Слідом за мадам вивалили два джигіти. Я таких розмірів у наших краях і не бачив. Вони передали моєму сусідові пухирець від пеніциліну, щось сказали, взяли гроші й зникли за забором. Мій сусід, щасливий від придбання, весело заліз у машину й ми поїхали назад. Від побачених страстей мені навіть не хотілося говорити, хотілося просто звалити подалі. Мене важко чимсь здивувати, але таке... Щоб блохи в такій кількості живої людини гризли... Від цього сюжету в мене нерви почали здавати. Стало чесатися тіло. Здавалося, що мене те отут, те там, воші кусають. Але потихеньку, хвилин через десять, усе пройшло. Знову розговорилися з моїм сусідом. Його придбання коштувало йому 2500 р. Ціна пристойна, і отут я почав цікавитися, що до чого. На кожну людину для лікування було потрібно не те 5, не тих 7 вошей. Їх треба з'їсти. Причому з'їсти так, щоб вони в кишки потрапили живими. Для цього живу вошу закочують у кульку-капсулу із хлібної м'якушки, потім проковтують натще й запивають водою. Але, самий жарт не в цьому. Я, по натурі своєї, не дуже довіряю такому сироїдінню. Але знайомий лікар повідав мені, що, дійсно, таке дієтхарчування значно скорочує процес видужання. Чогось там воша виділяє, потрапляючи у дванадцятипалу кишку. І це чогось змушує організм видужувати. На моє питання про чуму й тиф він тільки хитро засміявся й сказав, що нехрін на ліках заощаджувати й жити в кам'яному віці. Сказати-Те воно легко, але як бути, якщо зарплата в людини як у неандертальця? У тих хоча б жратва й одяг був безкоштовна й за життя в печері квартплату ніхто не вимагав.... Я вуж майже забув про цю історію, але тижня дві назад під'їхав я на своєму боліварі до вокзалу, щоб подкалимить. Устав подалі від товаришів у сірому. Прав водія-те в мене ні, відняли майже вуж двадцять років тому. Та й не потрібні вони мені в наших краях, їздять же індуси без правил і жертв менше, ніж у розвинених країн. Я ездию не часто, потихеньку, не порушую. Ну а коли чого, так неврахований нал відігріває голови, що заиндевели, навіть самих затятих послідовників Дзержинського. Навіть муровцу Володі Шарапову подарована ощадкнижка душу гріла, а вуж нашим провінційним власникам чарівної палички грошові знаки зігрівають мозки до повної втрати службової свідомості. Коротше, серед людей живемо, не в лісі, і як шарудить консенсус, знаємо.... Коштую, курю свою Приму, паровоз прийшов, клієнти збираються купками по напрямках, щоб на одній машині відразу юрбою їхати, а мій уазик якось обходять, Звісно справа, Уазик не Мерс, не вражає. Ні комфорту тобі, ні кондиціонера. Виліз, попинал по колесах. Чую, без реклами не обійтися, дістав із салону свій билборд "Єх, прокочу.." і приліпив на лобове скло. Не встиг прилаштувати, як підбіг налоговик, щоб я квиток за 50 тг на разове таксование придбав. Віддав йому півкарбованця, забрал квитанцію й сиджу чекаючи чуда. Під ніс собі муркочу стару комсомольско- гімнастичну пісню "Стань Маруся буквою Ге, на руці й на нозі..". Ця пісня в мене, як амулет для фінансового успіху. Не встиг я добубнить "...тільки ледве піднімися, щоб органи зійшлися", як звідкись збоку до машини підвалив величезний здоровань. Йому треба було на ту саму ферму, де ми бліх купували. Він сказав, що з ним будуть ще двоє. Що ж, бог трійцю любить, я назвав йому свою ціну. На мій подив він неї подвоїв, але сказав, що потрібно швидше, мол пекуче на вулиці й довго трястися вони не зможуть. Мій пасажир подзвонив по мобильнику й з вокзалу вивалив ще такий же шифоньерчик з бабою. Вантажені обоє баулами, як десять китайців. У мій "піна" ледве все вмістилося. І ми потихеньку рушили по короткій дорозі. Вони спочатку захвилювалися, бачачи що я із траси згорнув. Довелося пояснювати, що так і коротше й швидше, ніж по трасі. Звичайно, я згадав цю трійцю. По дорозі розговорилися, що до чого й чому. Виявляється два брати й сестра, у них вошивий бізнес. Ця сама сестра в минулому кандидат мед.наук, а воши - це її профіль. Комусь чогось вона на своїй колишній роботі не дала, або не додала й, як результат, виявилася за порогом своєї контори. Ну, а щоб удома було на столі чого поклевать, замутила свій бізнес, до пенсії ще далеко. У баулах не більше, не менш, устаткування для виробництва й транспортування, і розсада. Цим бізнесом вони займаються вже кілька років. У них ціла бригада. Після того як наша фермерша розведе живність до потрібних розмірів і кількості, починається сама головна робота - реалізація. І отут не тільки прямий продаж, що називається з тіла на стіл, а ціла мережа оптових реализаторов, які знімають із її бліх за допомогою спеціального пилососа й везуть їх потім у спеціальному термостаті до місць збуту. Серед інфекційних відділень райбольниц ціла мережа інформаторів-медсестер, які здають їм инфу на медсанобстановку в кожному районі й заодно рекламують хворим, де здобувати заповітних комах. Щоб не схопити заразу, перед кожним сезоном вони собі комплексні армійські щеплення роблять. Так що, не всі так просто, як мені здалося на перший погляд і доходи, відповідно, набагато вище, ніж я міг припускати. На місяць повний дохід трійці, за їхніми словами, становить близько 10 000 баксов. Це із всіх видів торгівлі. І з оптових, і з роздрібних. "Продукція" поставляється в три області. У мене звичайно закралися сумніви, цифри якось не дуже в'яжуться з офіційними зведеннями, хоча хто знає, може бути хтось користується завчасно. Для профілактики, у салат або в борщ замість перцю посипають. Але, як би там не було, мені здається, що це - самий домашній бізнес із усіх, що можна собі представити)))))))) Сиди будинку, почухуйся так поплевивай у стелю, навіть комп'ютер не потрібний.)) Два, три місяці в рік без лазні й мила, і ти непогано забезпечений. На крайній випадок, під час виробничих приступів нестерпної сверблячки можна утішати себе думкою про те, що миються тільки ледачі, а працьовиті... Вони чешуться!!!. А згодом вивести вошей можна найдешевшими засобами. Так що, дерзайте..., стаєте виробниками грибків, вошей, глистів і іншої живності. Грибки й мікрокліщі - для єпилляции, воші - проти гепатиту, глисти - для похудания... і т.д.))))